ФОЛЬКЛОРНІ МАРКЕРИ В ГАЛИЦЬКОМУ ПРЕСОВОМУ ПОЛІ КІНЦЯ ХІХ СТ.

Анотація

Осердям аналізу статті є фольклорні маркери в галицькій пресі кінця  ХІХ ст. Поняття «маркери» трактується як умовно окреслені форми різнопланового використання фольклорних матеріалів у пресі: записи пісень та обрядів, переспіви, теоретичні розвідки, інформаційно-хронікальні замітки, некрологи. Джерельна база дослідження – публікації в часописах «Зоря», «Дїло», «Житє і Слово», «Правда», «Основа». Найбільший за обсягом пласт пресового контенту – це фольклорні записи з Галичини, Буковини, Закарпаття (Угорської Руси) й Наддніпрянщини, що увиразнюють тогочасне розуміння єдності нації крізь мистецьку призму, а залучення до процесу збирання студентів і ґімназистів засвідчує суспільну вагу справи, зокрема її освітній фактор. Контроверсійність питання власності записів народнопоетичних скарбів висвітлене на основі публікацій часописів «Дїло» (о. Никифор Лещишак та Іван Франко) та «Житє і Слово» (Михайло Драгоманов і Порфирій Мартинович). Фольклорне підґрунтя оригінальних літературних текстів візуалізують твори Федора Зарицького, Уляни Кравченко, Миколи Устияновича, Володимира Шашкевича. У ґрунтовній студії І. Франка про колядки в «Ділі» простежене історичне, релігійне та літературне підґрунтя їх творення, а в розвідці Ватрослава Ягича про символ Дунаю у журналі «Правда» – ментальні відмінності між народними (українськими та російськими) текстами. Системний аналіз фольклористичних розвідок у пресі кінця ХІХ ст. є підґрунтям для компаративних паралелей:  науковий діалог засвідчив можливість різновекторної інтерпретації та вихід фольклористичних студій на новий методологічний рівень. Музична складова народнопоетичної спадщини представлена розвідками Анатоля Вахнянина, Порфирія Бажанського й Лева Сапогівського, які увиразнює цікавий коментар Захера Мазоха щодо коломийки. Стаття «Украінські пісні на московських жорнах» («Житє і Слово)» актуальна у контексті численних фактів привласнення інтелектуального доробку українських авторів. Аналіз хронікальних матеріалів та некрологів, у яких зазвичай згадувалась діяльність на ниві збереження та популяризації фольклору, засвідчує унікальність та цінність цієї праці.