МАЛА ПРОЗА БОГДАНА ЛЕПКОГО 1890-х РОКІВ

Анотація

У статті розглянуто малоформатні твори Богдана Лепкого 1890-х років – оповідання, новели, образки з різними жанровими модифікаціями (анекдоту, гуморески, притчі, ескізу). Констатовано, що мала проза письменника являє собою самобутнє явище в українському історико-літературному процесі кінця ХІХ ст. Попри всю рясноту талантів, котрі репрезентують нашу літературу, письменникові вдалося віднайти свій стиль і впевнено вийти на мистецьку арену. Переважна їх більшість заснована на автопсії: за основу для сюжетів Лепкий брав дійсні факти, події, історії, свідком яких був особисто або про які чув із уст своїх сучасників (рідних, близьких, знайомих), нерідко інкрустуючи ці історії фольклорно-міфологічним матеріалом, опрацьовуючи їх згідно з власними творчими настановами, поглядами, з особистим життєвим досвідом та розумінням мистецьких завдань. Оприлюднюючи свої твори, часто їх коментував, пояснював, вказував на походження сюжету. Очевидно, що хотів бути максимально зрозумілим для читачів і водночас акцентував на тісному зв’язку з дійсним життям, з якого брав персонажів, теми, проблеми, концепти. Твори, вміщені в перших збірках «З села» (1898) та «З життя» (1899), об’єднує здебільшого сільська тематика, такий самий колорит. Оповідання й новели Лепкого пронизані здебільшого мінорною тональністю, наповнені смутком, тугою, для них характерна навіть трагічна розв’язка. Та вони все ж не наснажені всуціль трагічно-меланхолійним пафосом: крізь усю прозу письменника прострумовує філософія природного колообігу буття; межа поміж життям і смертю надто тонка, перехідна, тож персонажі нерідко мають змогу жити (в іншій, щоправда, іпостасі) й після власної смерти. Зрештою, є в прозі письменника настрої веселі, грайливі, коли герої потрапляють в анекдотичні, гумористичні ситуації. Це й дає авторові змогу вивести оригінальну понадтекстову модель галицького (опільського) буття з усіма його радощами й смутками. Сюжети ранніх новел письменника здебільшого прості, однолінійні, нерозгалужені. У ранній новелістиці Б. Лепкий часто вписує екстремальну ситуацію, в яку потрапляють його персонажі, у природний плин часу, в пейзажну замальовку, у філософський роздум, аби контрастно відтінити скоєне в людському світі. Детальна фіксація відчуттів, почуттів, роздумів, рефлексій, візій, станів, учинків та їх мотивів свідчать про пильну увагу письменника до внутрішнього світу героїв та психологізм його прози.