Галичина: література і культурно-історичні основи

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ У ВИМІРАХ ДОБИ: ВАСИЛЬ СТЕФАНИК – ІВАН ЦАНКАР

Наталія МАФТИН — 2026-02-24

Актуальність статті зумовлена потребою дослідження українсько-словенських зв’язків, зокрема й на рівні двох видатних представників українського і словенського модернізму – Василя Стефаника та Івана Цанкара. Адже компаративні студії української та словенської літератур представлені невеликою кількістю праць. Що ж до обраної нами проблеми, то наукові праці, присвячені постатям В.Стефаника та І.Цанкара, у долі та творчості яких є чимало спільного, взагалі відсутні. Дослідження обраної нами проблеми дає можливість розширити слов’янський контекст української модерної літератури, подивитися на епоху крізь призму доль і творчості мистців, адже ідея “еволюційної історії літератури” поступається на користь “дослідження історії письменників”. Обидва мистці були сучасниками й громадянами імперії Габсбургів. І український і словенський письменники зазнали впливу європейського модернізму, шлях вироблення індивідуальних стильових стратегій обидвох письменників пролягав через знакові міста – осередки культури європейського модернізму (для В.Cтефаника – Краків, для І.Цанкара – Відень). Однак творчість кожного закорінена в глибинах національного.

Обидва письменники реагували на ті ж соціальні виклики доби (тема еміґрації, тема війни, життя простолюду, тяжке дитинство). Для творчості двох властива й домінанта трагічного. Важливу роль зіграло й відчуття маргінальності: як В. Стефаник, так І. Цанкар, будучи громадянами великої імперії, не належали до представників титульної нації. Розуміння власної причетності до «служби громаді» також цілком виразно задекларовано у творчості двох письменників.

Типологію художнього мислення словенського й українського авторів у статті простежено на тематичному, жанровому, стильовому рівнях. Зроблений аналіз ідейно-художніх, жанрово-стильових особливостей ліричних образків «Дорога» В. Стефаника та «Моя нива» І. Цанкара, повісті «Батрак Єрней і його право», новел «Святе причастя», «Старі і діти» І. Цанкара та новел В. Стефаника «Палій», «Нитка», «Діточа пригода» виявляє типологію художнього мислення двох авторів на рівні особистісно-біографічної мотивації, й водночас – відмінності, зумовлені специфікою як психічної організації мистців, так і закоріненістю в підґрунті «національних архетипів»

УКРАЇНСЬКО-ХОРВАТСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ПАРАЛЕЛІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (ДЕЩО ПРО СПІЛЬНІ ТОЧКИ ДОТИКУ)

Дарія ПАВЛЕШЕН — 2026-02-24

У статті представлено особливості розвитку хорватського красного письменства так званої хорватської модерни. Хорватська модерна, це літературно-історичний період, початок якого, окрім вже згаданого 1895 року, часто визначається і ранішим, 1892 роком, коли в хорватському красному письменстві, поряд із іншими письменниками-модерністами, з’являється центральна постать цього літературного періоду – Антун Ґустав Матош.

Розглянуто два поняття – «модерна» і «модернізм», які функціонують у рамках хорватського літературознавства. Задекларовано, що хоча ці терміни іноді вживаються як синоніми, найчастіше під терміном «модéрна» в хорватській літературі мається на увазі період приблизно від 1890 року до Першої світової війни. Вона з’явилася як реакція на реалізм і натуралізм та вирізняється естетизмом, жанровою різноманітністю і тіснішими зв’язками із європейськими літературами. Часто порівнюється з сецесією (ар-нуво) й вважається одним із періодів хорватської літератури, у якому постали найкращі літературні твори, особливо в поезії. Центральна її постать Антун Ґустав Матош.

Зроблено спробу окреслити важливий геопоетичний елемент поєднання українського галицького Модернізму та хорватської модерни – творчість Петра Карманського у хорватському Ловрані на березі Адріятичного моря. Тут він створив поезії, які увійдуть до збірки «Пливем по морі тьми». Проведено паралелі між творчими пошуками Антуна Ґустава Матоша та Петра Карманського.

СЛОВО У ДІЯЛОЗІ КУЛЬТУР: НОВЕЛА «ВІСТУНИ» ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА В ПОЛЬСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ ЙОЗЕФА ЧЕХОВИЧА

Анна ХОМА-СУВАЛА — 2026-02-24

Стаття аналізує зв’язок творчості українського письменника Василя Стефаника з його польським перекладом Юзефа Чеховича у контексті літератури Галичини початку XX століття. Вона підкреслює, що обидва автори належать до епохи Молодої Польщі, зосереджуючись на екзистенційних темах, таких як смерть, минущість і міжпоколінські взаємини. Стефаник, пов’язаний з краківським середовищем, вирізняється лаконічністю, фраґментарністю й натхненням малярством, показуючи трагічність і існування сільської громади. Чехович, перекладаючи Стефаника, досвірно передає його атмосферу, додаючи власні стилізаційні та символічні елементи, які створюють міст між культурами. Обидва автори аналізують питання сенсу життя і долі індивіда, різнячись у зображенні страждання і минущості, але сходячись у роздумах про людську долю. Творчість Стефаника вплинула на польську літературу, вводячи в неї елементи української культури та реґіоналізми. Стаття підкреслює, що через літературний діалог і переклади можна будувати міжкультурні мости, збагачуючи обидві традиції.

Мирослав ШИЦЕЛ. ПРОГРАМИ ТА МАНІФЕСТИ ХОРВАТСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ

Домаґой КЛИЧЕК — 2026-02-24

Мірослав Шицел (1926–2011) – відомий хорватський літературознавець, дослідник Модернізму в хорватській літературі. Викладав в університетах Заґреба, Кельна, Кракова, Варшави, Будапешта. Був редактором наукових часописів «Croatica» та «Filologija». Академік Хорватської Академії наук і мистецтв. Подаємо його класичну працю про естетичні ідеї хорватського модернізму як важливе узагальнення в цій темі.

Першодрук: Miroslav Šicel. Programi i manifesti hrvatske moderne. Croatica:časopisza hrvatski jezik, književnost ikulturu. 1991. God. 22. No 35-36.str. 21-38.

Переклав із хорватської мови Домаґой Кличек

ЕСТЕТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПИСЬМЕННИКІВ «МОЛОДОЇ МУЗИ»: ПРОБЛЕМИ СВІТОГЛЯДУ Й МЕНТАЛЬНОСТИ

Олег БАГАН — 2026-02-24

У статті тлумачиться проблема культурної історії та ідейно-естетичних видозмін «Молодої Музи» як знакового явища українського модернізму. Зроблено спробу переосмислення ідеологічних, психологічних та культурологічних імпульсів творчості «молодомузівців». Доводиться, що бунтарство «Молодої Музи» було продиктоване передусім настроями активного самоствердження нового амбітного літературного покоління, стрімкої критики ним народницької традиції в літературі, прагненням відкрити нові шляхи для національної літератури. Зроблено наголос на урбанізмі та окциденталізмі почувань і переконань «молодомузівців», які сумарно відображали середньоєвропейські ментальні та інтелектуальні інтенції.

Досліджено, що умовний розкол в середовищі «Молодої Музи», який стався у 1909 р., був закономірним наслідком відмінностей світоглядів, які існували серед авторів-«молодомузівців». Значною мірою більшість з них сприймали ідеї й настрої модернізму як певну моду, ознаку нового часу й передових тенденцій, і тому більше вдавали з себе модерністів. Під впливом панівних в Галичині ідей та суспільних процесів національної консолідації і змагальності такі автори швидко відійшли від заповітів естетизму і переключилися на більше ідеологічну, поглиблено націотворчу літературну програму. Це Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Петро Карманський, Остап Грицай та Володимир Бірчак. Натомість вірними естетичним заповітам модернізму залишилися Михайло Яцків, Сидір Твердохліб і молодий критик Михайло Рудницький.

НОВЕЛІСТИКА ЛЕСЯ МАРТОВИЧА В ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОМУ КОНТЕКСТІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Микола ЛЕГКИЙ — 2026-02-24

У статті розглянуто малопрозові твори Леся Мартовича в історико-літературному контексті кінця ХІХ – початку ХХ століть. Констатовано, що Іван Франко в праці «З остатніх десятиліть ХІХ віку» виокремив в українській літературі «різнобарвну китицю індивідуальностей», назвавши з-поміж інших ім’я Леся Мартовича. З’ясовано, що тогочасна новелістика виявляє тенденції до жанрових та родових дифузій, ліризації, втрати виразної фабули, фрагментарности та синтезу з іншими видами мистецтв, символізації й інтелектуалізації викладу. Зазначено, що юний Мартович дебютував оповіданням «Не-читальник» («Рудаль»), котре викликало захоплення серед слухачів, однак І. Франко відмовився друкувати його в журналі «Товариш». Гостра оцінка старшого колеги на короткий час знеохотила Мартовича до писання, та пізніше з-під його пера з’явилися наступні твори: «Лумера», «Іван Рило», «Винайдена рукопись про Руський край», «Мужицька смерть», котрі відзначаються гострим гумором, їдкою сатирою, тонкою обсервацією життя, філософською заглибленістю.

З’ясовано, що І. Франко змінив свою думку про творчість Мартовича, зарахувавши його до чільних представників молодої генерації в українській літературі й зазначивши, що він уміє помітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину виявляти свою поведінку в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж, його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону.

У статті відзначено, що Мартович мав суттєвий вплив на творчість Василя Стефаника, котрий не без заздрощів помітив у приятелеві «присмак генія», заперечував твердження критиків про існування «стефаниківської школи», до якої Мартович, за його переконанням, завдяки своєму непересічному талантові належати ніяк не міг.

Деяким творам письменника початку ХХ ст. притаманне тяжіння до фрагментарности, незавершености сюжету («Булка»); вони не цураються ірреальних мотивів («Нічний гість», «Ян»), проте домінують у творчості Мартовича мотиви соціальні («Квіт на п’ятку», «Хитрий Панько»). У ній поглиблюється тенденція до психологізму («Ось поси моє!», «Грішниця»). Виявлено, що твори Мартовича мають неоднакову художню вартість, проте засоби словесної міміки й жесту, використання особливих комічних артикуляцій, звукових каламбурів, вибагливих синтаксичних розташувань у поєднанні з жартами-дотепами, дошкульними коментарями, , анекдотичними історіями підносять письменника до чільних оригінальних творчих постатей того часу.

«МОЛОДОМУЗІВСЬКИЙ» ЖУРНАЛ «СЬВІТ» (1906–1907 РР.): ДЕКЛАРАЦІЯ МОДЕРНІЗМУ VS РЕАЛЬНІСТЬ ТРАДИЦІЇ

Василь ҐАБОР — 2026-02-24

У статті осмислено особливості функціонування часопису «Сьвіт» (1906–1907), зміну його редакційної політики та її вплив на творчість членів редакційного комітету – майбутніх учасників літературного угруповання «Молода Муза»; порушено питання декларації «молодомузівцями» засад модернізму у контексті їхнього протистояння традиційно-рустикальному письму і літераторам старшої ґенерації. З’ясовано, що кардинальна зміна спрямування часопису та несприйняття широким читацьким загалом і літераторами старшої ґенерації нових модерністичних художньо-естетичних пошуків «молодомузівців», спонукала молодих митців до заснування видавництва «Молода Муза» 7 жовтня 1906 р. Ця подія фактично ознаменувала створення однойменної літературної групи, з якою пов’язаний яскравий розвиток модернізму на теренах Західної України. Встановлено на основі аналізу публікацій, що «молодомузівці» не декларували засад модернізму, однак у їхніх творах були присутні ознаки, як і модернізму, так і традиційно-рустикального письма, що стало початком протистояння з літераторами старшої ґенерації на естетичному ґрунті. У редакційних статтях часопису «Сьвіт» відображено нерозуміння і несприйняття представниками старшої ґенерації нових художньо-естетичних пошуків молодих письменників, що в майбутньому переросло у конфлікт між поколіннями митців.

ІЗ «РУСКОЇ ХАТИ» НА ШИРШІ «ШЛЯХИ»

Мар'яна КОМАРИЦЯ — 2026-02-24

У статті вибудовано хронологічний пунктир на основі львівських часописів «Руска Хата» (1905), «Сьвіт» (1906–1907), «Недїля» (1911–1912) і «Шляхи» (1913–1918), які репрезентували творчість представників українського мистецького угруповання «Молода Муза» на тлі зміни суспільно–політичних епох і естетичних пріоритетів. Творча співпраця письменників та редакцій пресових видань подана крізь призму аналізу художніх творів Володимира Бірчака, Петра Карманського, Василя Пачовського, Степана Чарнецького, Михайла Яцкова та ін. Вперше гроно мистців з’являється на сторінках часопису «Руска Хата», ще не зв’язане спільними деклараціями та маніфестами, однак із виразними ознаками нової модерністської стилістики письма. Специфіка публікацій у журналі «Сьвіт», навпаки, полягає у колективній репрезентативності, окресленій у програмі новозаснованого видання, на тлі пізнішого публічного відмежування редакції від засад молодомузівців. Часопис «Недїля» залучав значно ширше авторське коло, мистці–модерністи становили лише незначну його частину, однак їхня одночасна присутність засвідчує факт тісної співпраці та використання газети як тривалого майданчика для оприлюднення творів, які потім увійшли до окремих поетичних і прозових збірок. Ідейно близьким був для молодомузівців і журнал «Шляхи», що виходив напередодні Першої світової війни та Визвольних змагань українського народу. І хоча тривалість спільного мистецького існування «Молодої Музи» традиційно окреслюють 1906–1909 (за іншою версією – 1914) роками, все ж історія літератури засвідчує вірність принципам модернізму і в подальшій творчості. Детермінація аналізу пресовими джерелами дає змогу простежити включеність письменників у суспільно–політичні процеси, окреслити пріоритети в редакційній політиці видань, специфіку інтерпретації та рецепції нових естетичних канонів, зокрема питання творчого простору мистця, його заангажованості в національно–визвольній боротьбі, сімейних взаємин у контексті емансипаційних процесів

ДОБРОМИЛЬ – МАГНАТСЬКА СТОЛИЦЯ (ДОБРОМИЛЬ. МИНУЛЕ Й СЬОГОДЕННЯ МАГНАТСЬКОЇ СТОЛИЦІ. СПЕЦІЯЛЬНЕ ВИДАННЯ ЖУРНАЛУ «АНТИКВАР». 2024. № 6 (139). 136 С.)

Ігор НАБИТОВИЧ — 2026-02-24

Рецензія на видання: Добромиль. Минуле й сьогодення магнатської столиці. Спеціяльне видання журналу «Антиквар». 2024. № 6 (139). 136 с.

МЕЦЕНАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО І ФОРМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Ігор НАБИТОВИЧ — 2026-02-24

Митрополит Андрей Шептицький є однією зі знакових постатей в українській історії ХХ століття. Він був найбільшим меценатом української культури після гетьмана Івана Мазепи. Якщо доба меценатства Великого Гетьмана лучиться із піднесенням і буйним розвоєм української культури Бароко в Україні-Гетьманщині, то час розквіту українського мистецтва під меценатською опікою Великого Митрополита у Галичині пов’язаний із добою Модернізму.Оскільки українські інституції в Галичині не мали шансів на отримання великої державної підтримки, особливо в Другій Речі Посполитій, меценатська діяльність Митрополита Андрея поширювалася на усі сфери культури: від архітектури, малярства, освіти, до дофінансовування Національного музею, багатьох газет, книжкових видань.
Він був великим знавцем української культури та світового мистецтва малярем. За кошти Митрополита у Львові було створено Національний музей, якому він подарував свою багату мистецьку колекцію. Меценатська діяльність митрополита Шептицького поширювалася й на будівництво сакральних споруд, освітню діяльність у Галичині, й у різних країнах Европи та Америки, на підтримку багатьох мистців.

ІДЕОЛОГІЧНА ПАРАДОКСАЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ЛОЗИНСЬКОГО І ЙОГО ПРОВІДЕНЦІЙНА ВІЗІЯ ДОЛІ ГАЛИЧИНИ

Олег БАГАН — 2026-02-24

У статті вивчаються доля і політичні погляди видатного галицького публіциста Михайла Лозинського, який виявився на складному перетині ідеологічних течій в Україні на початку ХХ ст. і, врешті, загинув в тоталітарній системі СССР. Зроблено короткий огляд творчости автора з наголосом на широті охопленої ним проблематики політологічного, соціального, культурологічного, ідеологічного змісту. Показано драматизм життєвої ситуації Лозинського як суспільного діяча з лівим світоглядом в політичних умовах наростання націоналістичної свідомости в Галичині на початку ХХ ст. Доведено, що Михайло Лозинський був знаковим автором своєї доби, що він суттєво вплинув на розвиток галицької української публіцистики і став другим великим публіцистом Галичини після Івана Франка. Докладно описано фактографію творчости автора. Стаття є своєрідним вступом до републікації його класичної праці «Галичина в житті України» (1916).

Михайло ЛОЗИНСЬКИЙ. ГАЛИЧИНА В ЖИТТІ УКРАЇНИ

Марія Зварич — 2026-02-24

Михайло ЛОЗИНСЬКИЙ. ГАЛИЧИНА В ЖИТТІ УКРАЇНИ

[«Вістник Союза визволення України», 1916. Того ж року у Відні праця була перевидана окремою брошурою з такою ж назвою]

ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ ГАЛИЧИНИ І ВОЛИНІ У НАУКОВІЙ БІОГРАФІЇ ІСТОРИКА СТЕПАНА ТОМАШІВСЬКОГО (1875-1930). СПРОБА ПЕРІОДИЗАЦІЇ.

Надія ХАЛАК — 2026-02-24

У розвідці запропоновано періодизацію наукових досліджень історика Степана Томашівського (1875–1930) із політичної історії Галичини і Волині у період Середньовіччя та ранньомодерної доби. Особливу увагу звернено на невідомі в сучасній історіографії рукописні розвідки вченого, подано загальну характеристику його наукових поглядів.

Степан ТОМАШІВСЬКИЙ. БИТВА НАД БУГОМ ПЕРЕД 900 РОКАМИ (22 ЛИПНЯ 1018)

Марія Зварич — 2026-02-24

Битва над Бугом перед 900 роками (22 липня 1018). Опубліковано за: “Діло”. Львів, 1918. Число 163. С. 2-3.

Степан ТОМАШІВСЬКИЙ. ПАМ’ЯТИ ТВОРЦІВ ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ (1124–1924)

Марія Зварич — 2026-02-24

Берлін, 5-го жовтня 1924. [Текст подається за публікацією: Стара Україна. 1924. №12]
До друку статтю підготувала Надія Халак