ГАБСБУРЗЬКИЙ МІТ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА: PRO ET CONTRA?

Анотація

У статті з’ясовуються особливості функціонування габсбурзького міту в текстах (збірках новел, епістолярній спадщині, спогадах сучасників, пресі) класика української літератури Василя Стефаника. Головний акцент автор кладе на прижиттєвих публікаціях письменника, зокрема тих, що з’явилися друком у пізньогабсбурзьку добу на Галичині.

Запропоновано розглядати спадщину В. Стефаника з огляду на фактичну присутність у його спадщині габсбурзького міту через призму постаті австрійського імператора, культуру міжетнічної взаємодії, діалектику військового відбутку, дихотомії «свій» – «чужий», урбаністичні мотиви. Разом із цим стверджується, що безпосередніх текстуальних доказів якогось габсбурзького міту (того, що можна було б взяти за певний, але не доконче тривкий, доказ) у творах українського письменника майже немає. Визначено, що для В. Стефаника імператор є позитивною, аніж негативною фігурою легальної влади Габсбурґів на Галичині, наближуючи таке розуміння письменника до неукраїнських авторів – Йозефа Рота, Юзефа Віттліна і Станіслава Вінценза.

Досліджено, що В. Стефаник вдало відтворював специфіку культури міжетнічної взаємодії на західноукраїнських землях. Позаяк габсбурзький міт передбачає художнє зображення ідеалістичного конструювання багатоетнічного середовища, для письменника прояв міжособистісної і/або міжкультурної взаємодії є прикладом суперечностей і конфліктів досліджуваного хронотопу, національної політики Габсбурґів на Галичині, з усіма її позитивними і негативними проявами. Автор обґрунтовує бачення, що у випадку пізньогабсбурзької Галичини загальнодержавний патріотизм, що передбачав військовий відбуток підданими імператора, був діаметрально протилежним, адже тогочасна військова повинність потрактована письменником як страх перед невідомістю, нещастям чи злом, яких слід уникати, адже вони передбачають розлуку з рідних домом і/або смерть. Аналогічну конотацію має дихотомія «свій» – «чужий», зокрема тема еміграції галицьких селян до Канади і США, їхня «битва за землю». Пояснено, що Стефаниковий габсбурзький міт лише почасти є урбанізованим, адже міста на Галичині у своїх творах він наділяє негативним сенсом місць, які «відповідальні» у житті його героїв, по-перше, за військовий вербунок, по-друге, за те, що з міст починається й містами закінчується Одіссея скитальців на новий континент, зрештою, по-третє, у містах завжди відбуваються події політичного характеру, адже тут завжди присутня влада (і Габсбурзька монархія), уособлені соціальною і етнічною стратифікацією своїх мультикультурних підданців. Виснується, що Стефаниковий габсбурзький міт, як і світ його героїв, особливо до жовтня – листопада 1918 р., a priori перебуває у системі координат міжетнічної взаємодії, а відтак – і найперше – міжетнічного конфлікту. Відтак точки у цій системі «чужих» координат (політика, етнічні спільноти, військо, еміґрація, місто) є доказами парадоксу – одночасної наявності при фактичній відсутности того явища, що його Клавдіо Маґріс розуміє як вигаданий ним же габсбурзький міт.